День праці у Норвегія

Правовий статус та оплата

Закон Норвегії про 1 і 17 травня прирівнює обидві дати до неділі та визначає їх святковими днями з окремими винятками щодо релігійних служб і правил недільного спокою. Закон також поширює на 1 травня недільні та святкові обмеження на продажі у стаціонарних роздрібних закладах. Це означає, що на цю дату поширюються спеціальні правила для свят; це не означає, що кожне робоче місце чи крамниця має зачинитися без винятків.[2]

Закон передбачає повну оплату за 1 травня, якщо цей день не припадає на неділю чи інше державне свято, для працівників, які безперервно працювали в того самого роботодавця протягом попередніх 30 днів або яких найняли пізніше на роботу тривалістю щонайменше 30 днів. Колективні угоди можуть змінювати ці положення. Працівникам, яких залучають до роботи, належить надбавка за роботу в неділю; її розмір визначає угода або нормативний акт. Якщо такий розмір не встановлено, закон передбачає надбавку щонайменше 50 відсотків.[2]

Дата залишається незмінною — 1 травня. Прирівнювання цього дня до неділі за законом саме по собі не встановлює перенесеного буднього дня, якщо дата випадає на вихідний.[2]

Походження та значення

Міжнародний день працівників виник із кампанії за восьмигодинний робочий день. У Норвегії працівники провели демонстрації 1 травня 1890 року; в Осло тисячі людей пройшли маршем із вимогою запровадити восьмигодинний робочий день. Ця вимога залишалася важливою багато років, а 1919 року восьмигодинний робочий день став законним правом у Норвегії.[1][3]

Правовий статус цього дня має окрему норвезьку історію. 1942 року його законодавчо встановили як вихідний під назвою «День праці», 1945 року той закон скасували, а 1947 року 1 травня знову визнали державним святом і вихідним, установленим законом.[1]

Як відзначають цей день

Робітничі та профспілкові організації часто влаштовують ходи й промови. У Норвегії святкування включали підняття прапорів і спільні травневі сніданки, а також співи й музику; традиційна пісня робітничого руху — «Інтернаціонал».[1]

Зміст звернень змінювався відповідно до проблем, на які працівники й організатори хотіли звернути увагу. Спочатку основною вимогою був восьмигодинний робочий день; пізніше демонстрації стосувалися вимог щодо соціального добробуту, міжнародної солідарності та антимілітаризму. Програми й гасла формували місцеві організації, тому події та теми можуть відрізнятися між місцевостями й з року в рік.[1]

Перші демонстрації в Норвегії мали й місцеві особливості. В Осло 1890 року учасники пройшли від площі Юнґсторґет до Туллінльокки й зупинилися біля парламенту. Пізніші історичні приклади — великий марш у Бергені 1920 року та демонстрації в Рані на підтримку В’єтнаму 1969 року; це події окремих років, а не незмінна програма для всієї країни.[3]

Чого очікувати

Для відвідувачів найважливішою практичною обставиною є правило, за яким продажі у стаціонарних роздрібних закладах регулюються так само, як і в неділю. Закон поширює відповідні положення норвезького Закону про свята та святковий спокій на 1 травня, тож на роботу крамниць поширюються ті самі правила, що й у неділю, включно з передбаченими винятками.[2]

Закон про свята не встановлює єдиного розкладу роботи установ, банків, ресторанів, музеїв чи громадського транспорту. Перед плануванням перевірте години роботи конкретних закладів і місцеву інформацію про пересування; якщо відбувається хода чи зібрання, дотримуйтеся місцевих вказівок.[2]